Скільки разів баба з дідом будуть платити за приватизацію своєї землі?
Кілька думок про недосконалість закону „Про державний земельний кадастр”
Прийнятий Верховною Радою України Закон „Про державний земельний кадастр” при об’єктивній його необхідності має кілька недоліків:
1) у законі закладено схеми позбавлення прав власності більш ніж на 20 мільйонів земельних ділянок;
2) законом створені передумови для постійного фінансового здирництва з боку „земельних” чиновників.
Відомо, що видача правовстановлюючих документів на право власності на землю здійснюється в Україні з 1993 року після прийняття Декрету Президента України „Про приватизацію земельних ділянок”. Витотовлення державних актів на землю здійснювалося відповідно до чинних на той час нормативно-правових актів та затверджувалося відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування.
З того часу не менше п’яти разів змінювалися форми державних актів. На сотні мільйонів гривень знищувалися невикористані „застарілі” бланки державних актів. Цинічний зразок нецільового використання коштів державного бюджету чомусь залишився непоміченим правоохоронними органами! Хоча суть бланків державних актів була одна і та ж. В подальшому новітні зразки стали значно гіршими за інформативністю від попередніх.
До 2005 року було виготовлено та видано громадянам України майже 20 мільйонів державних актів на право власності на землю. Формально влада визнає право власності на землю, отримане до 2005 року. Проте фактично ці 20 мільйонів актів не внесені до електронної бази даних Державного земельного кадастру. Тобто на електронній карті місцевості цієї установи відсутні позначення, що ці 20 мільйонів земельних ділянок уже приватизовані. У цій ситуації ймовірних форм ошукання власників землі не можливо передбачити. (Згадайте Остапа Бендера, якому були відомо сотні порівняно чесних способів, як забрати гроші у громадян). Безрезультативними будуть і оскарження махінацій в судовому порядку. Тому що центр Державного земельного кадастру як доказ в суді надасть лише одну інформацію – „даних про вашу приватизовану ділянку в електронній базі немає”. Попередня паперова база даних в Україні знищена прибічниками введення електронної бази даних. Сучасні „бендери” виявилися далекоглядними!
Можна згадати висвітлення в ЗМІ земельних афер в прикиївських районах, коли земельні ділянки тричі перепродувалися. Це нагадувало ганстерські війни, у яких були й захоплення державних установ, і викрадення баз даних земельного кадастру, і залучення до підробки документів „чорних” нотаріусів.
Земельне чиновництво, що поділяється на держслужбовців земельного агенства, кадастрової та інспекційної служ під диктовку Світового банку втілює все більш єзуїтські способи оббирання українських громадян, які користуються або володіють земельними ділянками. У 2002 році Світовий банк надав позику Україні в розмірі 220 мільйонів доларів для організації введення земельного кадастру, в тому числі для забезпечення координування ділянок у державній системі координат. Одночасно громадяни оплачували самостійно роботи по координуванню ділянок в умовній системі координатів або місцевій та по їх державній реєстрації. Існує лише проблема щодо перерахування цих систем координат в державну, що для кваліфікованих фахівців при виділенні коштів не є проблемою. Окреме питання щодо якості кадастрових робіт, що надаються кадастровими центрами – в першу чергу визначення тих самих координат. Одночасно можна стверджувати, що такої якості не можна гарантувати. Отримавши державний акт на землю, громадянин не знає, чи його земля не „перекриває” частину сусідської, чи сусідська ділянка, яка приватизована раніше, не „налягає” на його землю. Так як будь-яка координація щодо взаємозвірення координат між виконавцями робіт по приватизації, громадянами, які межують земельними ділянками і фахівцями кадастрового центру відсутня. Це створює повний хаос та відкриває можливості для корупції в земельних питаннях. Громадяни, які протягом двадцяти років узаконювали свої земельні ділянки, фінансуючи при тому земельних шахраїв з різних земельних установ, були виключені з процесу контролю за правильністю виконання робіт. Вони не допускаються до електронної карти на гарматний постріл, як і виконавець робіт. Фахівець кадастру „в темну” безконтрольно та самочинно вирішує долю координат, тобто сьогодні ваша узаконена земля завтра може законно належатикомусь іншому. А будь-який законодавчий акт щодо перевірки правильності координат не розроблено.
Постає питання: що потрібно громадянину, а що державі у питанні власності на землю?
Громадянину, безперечно, потрібна впевненість, що земля, яку він приватизував, належить йому і ніякий аферист не прийде до нього з підробленими документами, за якими його власність відберуть.
Держава ж поставила собі завдання вести автоматизований облік кількості і якості земель оперативного керування тощо. І це треба вітати.
За 20 років витрачено мільярди гривень, але не відчувається ніякої послідовності в земельному питанні. Постійно переробляється за кошти громадян те, що їм практично не потрібно. Адже точки огорожі у тих же селян стоять десятиліттями, їхні садиби передаються з покоління в покоління і їх місцезхаходження встановлено на місцевості, а те, що їх координують уже тричі (умовна, місцева, державна) за здирницькими цінами, – хіба за це баба з дідом повинні платити?
Адже раніше кожен колгоспний сільський землемір мав зошит з лінійними промірами кожної садиби з розташуванням житлових, господарських будівель на них, що практично унеможливлювало межові непорозуміння між сусідами. Розмір ділянки розраховувався за бездоганною формулою трикутників ще з часів древніх греків. Такою перевіреною віками методикою користується і по сьогоднішній день бюро по технічній інвентаризації. Так повинен вестися абрис земельної ділянки при сучасних землевпорядних роботах, що в більшості випадках чомусь ігнорується.
Про недолугість земельного чиновництва говорить й інструкція Державного агентства земельних ресурсів України, коли на кожен стовп електроліній мав би розроблятися державний акт. А ще була ініціатива щодо виготовлення так званих межових знаків, на які передбачалося витратити 4 мільярди гривень. Правда здоровий глузд вищих посадових чиновників переміг, і від нахабного дерибану державних грошей змушені були відмовитися. А цих коштів повністю вистачило б на уточнення всіх меж і координат, зроблених в попередні 15-20 років.
Невже завтра в Україні з’явиться якась європейська, чи євразійська система земельного кадастру?..
Юрій ДРАГАН,
Почесний землевпорядник України
м.Житомир
Прес-служба Селянської партії України