Всі розмови про «дотаційність» села — це міф, вигідний тим, хто роками викачував із сільських територій ресурс і не повертав нічого назад. Українське село — це продовольча безпека, валютна виручка і мільйони робочих місць по всьому ланцюгу: від поля до магазину, вважають в Селянській партії України. Коли працює фермер, працює елеватор, логістика, переробка, торгівля, а місцевий та державний бюджети
отримують надходження. Це економічна екосистема, а не соціальний тягар.
“Проблема не в селі, а в моделі, яку нам нав’язували десятиліттями: експортувати сировину і залишати додану вартість за кордоном. У такій моделі село справді бідне — бо воно лише постачальник дешевого
ресурсу. Але якщо держава розгортає політику переробки й кооперації, те саме село стає одним із пріоритетних джерел доходів, інвестицій і податків. СелПУ бачить в цьому основу аграрно‑індустріальної України”, – ділиться своїми міркуваннями лідер СелПУ Зеновій Холоднюк.
Команда СелоПУ, до якої входять і агровиробники, і економісти-науковці, вважає, що в зерні — копійки, а в готовому продукті — зарплати, податки і технології. Щороку Україна годує до 400 мільйонів мешканців планети. Але, коли ми продаємо тонну пшениці, ми віддаємо світові сировину. Коли продаємо борошно, макарони, комбікорм, м’ясо чи молоко — ми продаємо працю наших людей і роботу наших заводів. Саме тут виникає додана вартість, яка формує середній клас.
“Це принципова відмінність між колоніальною і суверенною економікою. СелПУ вважає за пріоритетність економічного курсу на розвиток аграрної переробки, біоенергетики, харчової промисловості, щоб Україна була не «коморою світу», а виробником конкурентних продуктів. Тоді кошти
залишатимуться в громадах, а не будуть і надалі осідати на рахунках трейдерів”, – підсумував Зеновій Холоднюк.