Чому польським фермерам вигідно працювати на землі?
Польща повертає престиж фермерській професії. Тепер у Польщі – “земельний голод”
Польща є чемпіоном Європи з виробництва молока та одним з лідерів на ринку курятини. Натомість фермери не можуть розбудувати свої господарства через брак наділів. Країна готує новий земельний кодекс. Про те, які проблеми існують у, здавалося би, цілком благополучному аграрному секторі Польщі, пише Ольга Семак на сайті “Вікна-Новини”.
Йому 41. Він ніколи в житті не їздив поза свій район. Не полишав господарства більше ніж на три дні. В селі Дубова Гора Конрад Олейничак народився. В райцентрі скінчив агротехнікум.
Конрад Олейничак: “Ніколи не мріяв бути фермером. У технікумі професійно вправлявся у спорті. Але старший брат поїхав, і хтось мав опікуватися батьківським господарством. Окрім мене, кандидатів не було. Втім я не шкодую”.
За рік він вирощує зо тисячу свиней. “Це спеціальна порода – “польська біла”. Мушу розводити лише м’ясні породи, бо жодна фірма не хоче брати на переробку жирних льох”, – ділиться своїми клопотами.
Усе поголів’я годує з власного ґрунту. За останні 15 років до батьківських 7 гектарів фермер надбав ще понад 60. Каже, майже задурно. Тепер у Польщі – “земельний голод”. Господарі не можуть розбудуватися через брак землі. Яка тут 2004-го коштувала всемеро дешевше, ніж в інших країнах Європи. Вступаючи до Євроспілки, поляки попередили: наступні 12 років землі чужинцям не продаватимуть.
Тадеуш Налевайк, віце-міністр з питань аграрної політики Польщі: “Якби ми тоді себе не убезпечили, говорити сьогодні про польську землю не мало б сенсу. Гектар 8 років тому коштував 1200 доларів. Людина з добрими статками на одну зарплату могла купити 3 гектари”.
Чужинці в Польщі сьогодні можуть купити лише півгектара, якщо отримають дозволи в Міністерстві внутрішніх справ та в аграрному. Та полякам від того не легше. Через брак колгоспів у країні майже немає цілих великих шматів землі у вільному продажу. 70 конрадових гектарів розкидані по трьох селах. Найдальша ділянка – за 8 кілометрів від дому.
Конрад Олейничак: “Якби хтось продавав землю по сусідству, я б купив одразу. А віддалені ділянки – певно, що ні. Ми працюємо вдвох із татком. Він уже немолодий. Я один не подужаю. А знайти найманих працівників, кваліфікованих і відповідальних – заледве реально”.
Зазвичай люди тут вкрай неохоче розстаються зі своїми наділами, навіть якщо вони їм геть непотрібні. Кілька років тому польські урядовці вигадали, як заохотити поляків до продажу землі. Від 2007 року громадяни Польщі могли раніше піти на пенсію – в 55 років, але за умови, що продадуть свою землю.
Незабаром – нова земельна реформа в Польщі. Перші в черзі на придбання ділянок – люди з аграрною освітою. Можуть брати землю будь-де. Хто не має спеціального диплома, купляє наділи лише за місцем проживання. Той, хто заводить господарчі землі, на 5 років звільняється від податку. Кредити на придбання землі – щонайбільше під 3%.
Конрад та його дружина – сільська вчителька Аліція – мають себе за середній клас. Щомісячний прибуток господарства становить 15 тисяч євро.
Журналісти цікавляться, на яких машинах їздить заможне подружжя.
Конрад: “Я маю невеличку Шкоду, а дружина Сітроен – машинка теж маленька.
– А чого не придбаєте дорогого позашляховика, як, приміром, роблять наші фермери в Україні?
– А навіщо він мені в господі? Я собі ліпше ще одного трактора куплю!
Український фермер у Польщі бачить перспективу для себе і майбутніх поколінь
Питання про те, де взяти гроші на розвиток виробництва, куди продати свою продукцію, і як захистити бізнес від нападників, не стоять перед польськими селянами. Українському фермеру з села Лешно, що біля Перемишля, котре майже на кордоні з Україною, вони були взагалі не зрозумілі. Фермер Мирослав Цимбалко із задоволенням розповів слухачам Радіо Свобода, як йому працюється на селі, і які він бачить перспективи для себе і для наступників своєї справи.
– Пане Цимбалко, розкажіть трошки про себе, про своє господарство. Скільки і чого Ви вирощуєте, де продаєте, і як?
– Я живу на етнічних українських землях у Польщі. Це 20 кілометрів від Перемишля. Це село колись називалося Поздяч, тепер називається Лешно. Його перейменували поляки. В мене є 80 гектарів землі. Я вирощую кукурудзу, буряк цукровий, ріпак і пшеницю. Чотири основні культури.
– Наскільки прибуткове таке господарство, скільки може становити його річний дохід?
– Як Вам сказати, скільки? Можна нормально, гарно жити, так скажімо.
– Українські селяни скаржаться на багато речей, на відсутність доступу до грошей, до ринків, на те, що бізнес, якщо успішний, можуть відібрати. Вам доводилося стикатися з цими проблемами у Польщі?
– У нас у Польщі нема ніяких проблем із бізнесом. Свою продукцію можемо продавати на біржі. Продаємо до приватних компаній або до державних. Немає проблем зі збутом своєї продукції. Маємо контрактні умови на ці продукти: на цукровий буряк, кукурудзу, ріпак, пшеницю і продаємо без жодних проблем. Що найважливіше, вчасно отримуємо гроші на рахунок.
– Що змінив у Вашому житті вступ Польщі до Європейського Союзу?
– Люди почувають себе вільними. Людина, коли почуває себе вільною, і від неї немає ніякою загрози. А поляки на загал багато отримали від вступу до ЄС, і місто і село. Тому що фермери дістають дотації в ЄС, це конкретні гроші у розрахунку на один гектар. Це приблизно 250 доларів. Окрім того є ще програми. Програма розвитку сільських районів. Згідно з нею, будуються дороги, каналізації, очищення стічних вод, будуються доріжки в селі, хідники для людей.
Ще є окремі програми для рільників, для розвитку господарства, для молодих фермерів. Тобто є дотації, де можна брати машини, трактори, комбайни, всякого роду машини, які фермер потребує. Пише програму і ЄС дотує 50 відсотків, а 50 відсотків тільки викладає фермер.
– Чи у Вас є діти, які хочуть продовжувати Вашу справу? Чи вони хочуть більше займатися чимось іншим?
– Так, в мене є син, якому я записав частину господарства. І він отримав дотації з Європейського Союзу, як молодий фермер. Він отримав 75 тисяч злотих (приблизно 30 тисяч доларів – ред.), за які він закупив собі машини до господарства, а частину грошей – 30 відсотків – використав особисто для себе для власних потреб.
Марія Щур,
радіо Свобода