Історичні реалії до ринку землі
Ринок землі “домальовує” останні фарби на своїх “воротах”. До його відкриття залишилося майже “нічого”. А в чому буде секрет того ринку землі? Він на поверхні. Продаватиметься розпайована рілля.
Аналітики ринку висувають різні версії сценарію викупу паїв. Основні, – це скупка вітчизняними сучасними лафундистами (усі “серйозні” політики зараз мають в оренді від 10 до 100 тис. га паїв), перекупниками, а також іноземцями через утворення з українськими фермерами спільних господарств. “Попрацює” і держава, яка з політичних чи економічних потреб, продаватиме землю іноземцям під прикриттям передачі ріллі у довгострокову оренду.
Заразом варто задуматися: а чия земля продаватиметься? Відповідь є у літературній класиці — Калитчина! А щоб у цьому пересвідчитися, поглянемо тільки на два історичні факти, які красномовно кажуть про те, чия земля насправді…
Рустикальні землі Західної України
Назва “рустикальні землі” походить від латинського “rusticus” – селянський. Таким словосполученням називалися спадкові угіддя, що належали селянам і жителям невеликих аграрних містечок на території Австрійської монархії. Після 1772 року право на спадковість угідь поширилося на Галичину; після 1774 року — Буковину. Для порівняння: в цей час на території Малоросії Російської імперії владувало кріпацтво… Хоча, правда, верховна власність на рустикальні землі належала поміщикам — повним власникам домінікальних земель. Тож на користуванні селянами рустикальними землями будувалися феодальні відносини. Селяни мали повинності перед поміщиками: панщини, данини, чинші та ін. Але не повне кріпацтво. І ще одне! Рядом законодавчих актів австрійського уряду (13.11.1783; 7.1. і 6.5. 1785; 2.4.1787 для Галичини; 24.2.1787 для Буковини) було заборонено зменшувати площі рустикальних земель на користь домінікальних. При цьому за основу виміру рустикальних площ бралося фактичне спадкове володіння ними станом на 1.11.1786 р. Тобто, за державними паперами селяни були захищені від вилучення у них землі. Та практика показала інше…
Поміщики не зважали на урядову заборону. І за офіційними даними, лише в Галичині протягом 1787-1847 рр. правдами і неправдами вони відібрали у селян 5,6 відсотка угідь.
Згідно губернського декрету від 25.11.1846 р. Нормальним став вважатись розподіл рустикальних і домінікальних земель за станом на 1820 рік. Тобто, на час завершення складання т.зв. Францисканського земельного кадастру, внаслідок чого за поміщиками було юридично закріплено селянські землі, захоплені ними протягом 1787-1820 рр.
Під час Революції 1848 р. Імператорськими декретами від 17.4 (для Галичини), 9.8 (для Буковини) і 7.9. (для всіх країв Австрійської монархії) скасовано феодальну залежність селян і рустикальні землі визнано селянською власністю, внаслідок чого поділ на рустикальні і домінікальні втратив колишнє значення.
Козацька земля
В польських урядових люстраціях (періодичні описи державних маєтностей) середини 16-го століття фіксувалися землі слобід уходників. І ті люстрації, швидше за все, були першими документами, які “фіксували” землю, що належала українцям.
Нагадаю. Уходники — це селяни у 15-16 століттях із пограничної зі степом смуги земель (Канівщина, Черкащина, Київщина, Брацлавщина), які об’єднувалися у ватаги та йшли у Нижнє Подніпров’я або й далі до Чорного моря для ведення сезонного промислу. На чолі ватаг стояли виборні отамани.
Селяни-сезонники полювали на звірів та птицю, ловили та в’ялили рибу, добували мед з лісових бортей, випарювали сіль на солоних озерах та лиманах, виварювали селітру на майданах. Аби жити та зберігати здобутки, зводили тимчасове житло, копали погреби.
Багато хто з уходників залишалися зимувати в місцях на багатий промисел, облаштовували тимчасові поселення: хутори, слободи. Тим часом проживання на уходах (як правило, це малодоступні круті береги у гирлах річок) супроводжувалося постійною небезпекою нападу ворога. Тому уходники не тільки займалися сезонними промислами чи взимку охороняли заготовлене влітку, що за погоди не встигли вивезти, а й із зброєю в руках билися за зайняту собою територію з невеликими загонами татар. І не тільки. І самі нападали на ті загони, відбиваючи у них ясир та награбоване майно. Тому історики недарма вважають уходників наймасовишіми добровольцями під час формування козацьких січей.
* * *
Ще є один величезний пласт території України — землі Слобожанщини. Там також є спірні історичні факти за власність на землю. Бо ж, спочатку, вона була козацькою та вільних хліборобів, які прийшли її освоювати з протилежного берега Дніпра. Потроху земля переходила до рук козацької старшини. А після приєднання Слобідської України до Росії, – почався абсолютний безлад у поділі чорнозему…
Таке слід очікувати і при сучасному ринку землі, який незабаром настане.
“ХайВей”